6 марта 2022 года исполнилось бы 85 лет моей первой учительнице Трощенко Любови
Петровне, которая провела нас с первого по десятый класс, совершая
педагогический и гражданский подвиг. Все эти годы она преподавала нам
украинский язык и литературу. Она не смогла перенести войны между братскими
народами и во время обстрела квартала, где прошло наше детство, умерла, не
дожив до своего юбилея, на который всех нас пригласила. Стресс и глубокое
отчаяние сподвигло меня написать стихи в её честь впервые в жизни на
украинском языке, прекрасному человеку, настоящему учителю, осветившему
нашу жизнь Любовью и Верой в Прекрасное. До самого последнего дня она
продолжала учить детей украинскому языку, даже в эти страшные дни к ней
приходило двадцать воспитанников.
***
Трощенко Любови Петровне
Вже майже п’ятдесят, як ми пiшли у Свiт
Незнаними, життєвими шляхами.
I весь цей час Любов, Надiя та Ваш Заповiт
Щоденно i щонiчно були з нами.
Ми пам’ ятаємо той перший день,
Коли зустрiли Ви нас бiля п’ятой школи.
Були ми приголомшенi, як тiнь,
Як мишенята слухали свiй перший шкiльний дзвiн,
Tа пiсню нашої яскравої, рiдної Mови.
Хто б мiг помiркувати —
Той урок всi десять рокiв буде аж тривати
I що на все життя Ви станете для нас —
Одна на всiх, така ж як Рiдна Мати .
Навчили нас любити Україньску рiдну Мову
Та шанувати кожне наше слово,
З пiсень вiнки складати i добро творити,
Та нашим успiхам всiм щiрим сердцем Ви могли радiти.
Були завжди красива, статна та привiтна.
В душi Весна I радiсть Квiтла.
Привчили рiзнi труднощi долати
I Землю Рiдну всюди пам’ятати.
Де ти живеш i хто ти ? Звiдки?
I що Земля єдина, наче квiтка,
I Всi Ми — це одна Мiцна Родина,
I що найголовнiше це Душа дитини,
I добротою Ниву засiвати,
Безмежно, щiро Цiлий Свiт Кохати,
I дiтям Усього себе вiддати…
Життя Все Ваше було тiльки Школа…
