Ніч на небі Зірку синю
Засвітила.
Під ялинкой мати сина
Народила,
Бо від обстрілів ховалась,
Ледве встигла,
А поки дитя з’являлось,
Усе стихло.
Зорі, мов святкові кулі,
Над ялинкой.
Знов стріляють. Цілять кулі
У дитинку.
Наказали їм летіти,
Все трощити,
Відшукати, де є діти —
Та влучити.
Як устати? Де та сила?
Тіло стине.
Загорнула мати сина
У хустину.
Треба йти, свою кровинку
Рятувати.
Ось село, ба всюди вирви,
А не хати.
Та до Бога від порога
Недалеко.
Ллє Він світло на дорогу,
Мов із глека.
Каже: “Жінко, дорогенька,
Допоможем!
Йде до тебе моя Ненька,
Мати Божа!”
Вже летить Вона крізь чорне
Божевілля,
Забира в небесний човник
Породіллю.
Колисають хмарку-люльку
Янголятка,
Загортають у пелюшку
Немовлятко.
Бог стоїть над ним у клубах
Хмари сивой:
Ось тобі, онучок любий,
Зірка синя…